Міцний алкогольний напій на основі анісу.
П’ють Узо або нерозбавленим (для стійких духом), або розведеним водою (для естетів). Нерозбавлений Узо чистий як сльоза і здатний вибити дух з непідготовленого споживача. Розведений, він мутніє, стає схожим на молоко на вигляд – скажіть спасибі, що не до смаку. За смаком це як і раніше міцний (від 40 до 50 градусів) напій, віддаючий анісом так, що краще заздалегідь морально приготуватися до цього стійкого запаху. Але якщо ви любите аніс, то в спеку Узо – саме воно, щоб випити і потім відправитися відпочивати. Це напій не для екстремалів – це напій для людей споглядальних.
З приводу походження Узо єдиної думки немає. Найпопулярніша народна історія свідчить, що слово це пустили в обіг з ящиків, в яких напій експортували в Марсель. Нібито на ящиках стояло «uso Massalia», тобто «для вживання в Марселі», і далі все пішло природним шляхом: слово «Марсель» зникло, а «узо» – залишилося. Хтось подейкує про те, що винайшли його на горі Афон у XIV столітті, ченці, як водиться.
Любителі лінгвістики стверджують, що «узо» походить від турецького слова üzüm, що означає в перекладі «виноградне гроно» або «виноградна настоянка». Але, напевно, все значно простіше: в Греції словом «узо» називають аніс. Однак туристу таке звичайне пояснення ніяк не підходить – треба, щоб була легенда, бажано з пригодами. Тут з пригодами так собі, зате легенда, хоч і слабка, є.
Узо люблять не всі – напій специфічний, а тим особистостям, що виросли на пострадянському просторі чимось нагадує мікстуру від кашлю. Виготовляється дистиляцією етилового спирту і різних ароматичних трав, ну і, звичайно ж, анісу. Але для того, щоб відчути дух Греції, узо безперечно варто спробувати – адже щось же всі ці численні греки в ньому знаходять!